Railwayclub.info main
Welcome, Guest. Please login or register.
Did you miss your activation email?
17.01.18 , 12:01

Login with username, password and session length
Home | Help | Search | Login | Register | References | Blogs | Contact Information

railwayclub.info: train travel answers, travel deals

  discussion

    Stations and cities

      Станция Рутченково

Pages: [1]
Reply | Print
Author Topic: Станция Рутченково  (Read 13422 times)
pabel
Active user

Posts: 3369


View Profile
« on: 11.09.09 , 21:09 »
Share Reply with quote

Рабочая версия материала - http://pabel2007.narod.ru/rutchenkovo.htm

Местность, на которой сейчас расположена ст. Рутченково, была известна со времен викингов. Там, где сейчас находится Донецк, а точнее - его западная часть, существовала система волоков кораблей из бассейна р. Кальмиус в бассейн р. Волья. Так, по Черепашиной балке (она же - Пасишная, она же - Безымянная) проходил один из волоков из Азовского моря в бассейн Днепра - между Черепашиным ручьем и р. Безымянная по водорозделу. Широкую известность этот "геополитический мостик" [(с) Е.Ясенова] получил во времена "творческой активности" запорожцев. "Чайки" и "дубасы" перемещались волоком из Кальмиуса в Волчью в случае блокирования устья Днепра турецким флотом, и наоборот - если речь шла о торговле и рыбалке запорожцев.

В широком смысле термин "Рутченково" может обозначать:
- бывшие владения дворян рода Рутченко (и родственных им Нестеровых) - территория современных Кировского и Ленинского районов г. Донецка;
- Кировский район города Донецка.

Поселок Иванодарьевка, или по фамилии местных землевладельцев Рутченко - Рутченковка, возник в середине ХIX в. В 1860 г. помещик Николай Рутченко заложил первые шахты - "дудки". Глубина шахт не превышала 12 м, разработки велись выше уровня грунтовых вод, обходились без крепи. Уголь поднимался на поверхность ручным воротом. Западнее поселка тянулись целинные луга для выпаса скота и сенокосов, принадлежащие селу Старомихайловка (площадь, ограниченная многоугольником с. Лозовое - п. Юзово - п. Рутченковка - п. Мандрыки). Восточнее располагались владения рода Рутченко - вплоть до правлого берега Кальмиуса. Собственно, жизнь в Иванодарьевку пришла с востока. Первым селом, которое получил род Рутченко в свои владения - это Григорьевка (в пределах современного поселка Боссэ).

В 1872 г. через поселок прошла первая очередь Константиновской железной дороги (Константиновка - Юзово - Еленовка), построена станция Рудничная, названная впоследствии так же по фамилии местных землевладельцев - Рутченково. Председатель правления Новороссийского акционерного общества и Константиновской железной дороги Джон Джеймс Юз (он же Хьюз) еще в 1871 г. заключил договора с крестьянами, проживающими в Авдеевской и Скотоватской волостях Бахмутского уезда, о добыче каменного угля для своего металлургического завода. В 1873 г. Юз арендует земли братьев Рутченко для строительства шахт нового образца. В 1877 г. в результате содействия французов была пущена в эксплуатацию первая такая шахта - № 11 (ныне - на территории поселка Рутченковского рудоремзавода), которая, согласно материалам переписи населения в 1897 г. числится выработанной, но на ее территории работали ремонтные мастерские с лесным складом.

В 1880 г. Константиновская железная дорога была присоединена к Донецкой Каменноугольной; Рутченково получило беспрепятственный выход на ст. Ханженково Курско-Харьковско-Азовской линии. В 1882 г. Константиновская линия была продлена до Мариуполя; в 1887 г. из Мариупольского порта был отправлен первый уголь. В это время Юз арендует земли помещицы Мандрыкиной и завладевает имением Кураховским, где так же закладываются шахты. В 1889 г. в Рутченковке действовало 7 шахт (№ 11, 18, 19, 21, 22, 26, 27), настоящей гордостью поселка была шахта № 19. Поселок интенсивно развивался В 1888 г. специалисты Ростовского почтово-телеграфного округа разработали проект почтово-телеграфной линии Таганрог - Мариуполь - Ясиноватая - Чаплино, проходящей вдоль Константиновской и Екатерининской железных дорог. В 1891 г. был сдан в эксплуатацию участок от Мариуполя до Ясиноватой с включением в систему поселков Юзовского конгломерата и с контрольной станцией в Ясиноватой, а в 1892 г. - от Ясиноватой до Чаплино.

В феврале 1888 г. на ст. Рутченково с поезда сошел российский ученый Д.И.Менделеев, который по приезду ознакомился с промышленностью Рутченково и Юзовки. Кроме того, он посоветовал на перспективу построить запасную линию донбасско-криворожского направления - 2-ю Екатерининскую железную дорогу. Не смотря на то, что в 90-х гг. ХIX в. Екатерининскую дорогу от Ясиноватой до Екатеринослава "осчастливили вторым путём", проект Менделеева не был отвергнут.

В 1904 г. открылся участок Волноваха - Долгинцево (Кривой Рог), обеспечив кратчайший выход в Крым из Донбасса. Настоящий промышленный бум в Донбассе начался после 1910 г. В это время прокладывается подъездной путь Рутченково - Старомихайловка, откуда колея продолжалась до Красногоровского огнеупорного завода и рудника В.Карпова (близ Кураховки). В 1913 г. в Рутченково действовали Вознесенский Каменноугольный рудник П.Карпова, Рутченковское горнопромышленное общество, а так же Товарищество Рутченковских каменноугольных копей и Лидиевские рудники, находящиеся на земле п. Юзово. В 1917 г. был открыт участок Рутченково - Цукуриха - Гришино (Красноармейск) для обслуживания копей близ Селидовки, Гришино и предприятий Красногоровки и Рои (Курахово).

"Лоскутное одеяло" помещичьих владений XVIII в. на территории современного Донецка дополнялось "заплатками", привносимыми капиталистами, которые брали в аренду и выкупали земли под рудники и заводы. В начале ХХ в. Рутченковский рудник включал в себя шахты № 19, 29, 30, 31, 32; работало 140 коксовых печей Коппе. Сердцевина поселка Рутченково располагалась не там, где мы привыкли ее видеть сегодня, к западу от станции, а с восточной стороны - от современного Текстильщика до Дурной балки. К западу от станции находился хутор Дарьино Поле наследников Горбачевой. В районе поселка Рутченково работал пивзавод А.Юза. Были проложены подъездные пути на коксобензольный завод Коппе, на машзавод Боссэ-Геннефельда, шахты Рутченковского и Лидиевского рудников.

Говоря о предприятиях, нельзя обойти стороной социальную инфраструктуру Рутченково и Григорьевки. Так, постоялые дворы были ближе к Григорьевке и Дурной балке, хотя бОльшая часть населения к тому времени жила, все же, ближе к станции Рутченково. Школы находились в поселке Рутченково и 29-й шахты, а больница и народное училище - в Григорьевке. Церковь находилась в Григорьевке, а молитвенные дома - в поселках Рутченково и 29-й шахты.

Донецкий краевед В.П.Стёпкин в одной из своих книг указывает на существование проекта Рутченковской железной дороги - от ст. Рутченково в направлении с. Григорьевка и завода Боссэ. В те времена использовать подъездные пути частных предприятий для целей развития инфраструктуры рабочих поселков и городов было проблематичнее, чем сейчас, а хороших дорог не было. Вот и возникла идея связующей ветки в пределах владений наследников Рутченко для обслуживания населения. Проект был утвержден в 1914-1916 гг., но по нему не проложили ни одного метра рельсов - помешал Октябрь 1917 г.

Отличилась ст. Рутченково и в годы революций. Так, в 1905 г. в июне, когда железнодорожники еще не бастовали, на станции поломался паровоз, который мешал движению поездов через станцию. Паровозный мастер Федор Гутин, обладавший неимоверной силой, самостоятельно вытолкал паровоз в тупик. Сам силач погиб спустя 2 года под колесами поезда, будучи в сильном опьянении. Собственно, в 1905-1906 гг. стачки начинались не столько в Юзовке, сколько на Рутченково...

В 1917 г. в становлении Советской власти в Рутченковке принимал активное участие Егор Абакумов, впоследствии - Министр угольной промышленности СССР. А в начале 1919 г. Рутченково стало пунктом разворота Красного бронепоезда юзовских рабочих под руководством Матвея Ахтырского, который вел бои на подступах к Юзово против сил белогвардейцев и анархистов. Позднее у станции разворачивались кровопролитные бои против белогвардейцев. Последние в январе 1919 г. держали оборону силами Самурского полка, бронепоезда "Вперед за Pодину" (позже ему на смену пришел "Дмитрий Донской") и Ингерманского гусарского полка.

Уже в 1926 г. население Рутченковского рудсовета составляло 19,3 тыс. жителей; на ст. Рутченково числились: Краснотворческое рудоуправление (рудники Лидиевский и Рутченковский), Коксобензольный завод и пивзовод бывшего Южнороссийского общества. Рудсовет временно передавался Марьинскому району. В 30-е гг. ХХ в. центр г. Сталино и поселок Рутченково соединил трамвайный маршрут № 5. Интересно проследить, как развивались поселки владений Рутченко в годы промышленного подъема и первые годы Советской власти. Если население Григорьевки и Дурной балки с 1897 по 1926 гг. удвоилось, то население поселков бывшего Рутченковского и Лидиевского рудников увеличилось почти в 4 раза. Вот Вам и железная дорога!

В годы Великой Отечественной войны станция и поселок Рутченково играли ключевую роль в боях за обладание г. Сталино (Донецк). Так, в октябре 1941 г. немцы прорвались в город именно через поселок Рутченково. А в 1943 г. удары Южного фронта вглубь поселка Рутченково ускорили отвод войск противника с позиции "Черепаха" (по берегам Кальмиуса и Торца).

Подъездные пути от Рутченково открылись преимущественно до Советской власти: участки Рутченково - Лидиевка (пути на шахты Лидиевка, им. Скочинского и им. Абакумова), Рутченково - Старомихайловка - Цукуриха (который позднее стал принадлежать Екатерининской железной дороге), Рутченково - шахта № 11 (по закрытии шахты на ее территории работал рудоремзавод; в 2009 г. подъездной путь к нему разобран), Рутченково - завод Боссэ и пр. открытые до 1917 г. На северо-восток, параллельно основному пути Рутченково - Донецк, проложен грузовой путь, принадлежащий Донецкому погрузочно-транспортному управлению (ныне - "Уголь Украины"). Станции: Восточная (примыкание путей на нефтебазу НК "Альянс" на "Норд" - завод "Гормаш", коксохимзавод; севернее есть ответвление на шахту № 17-17"бис"), Угольпуть (пути на ст. Смолянка, ш-ту "Октябрьский Рудник", и пр. Ответвление пути на шахту "Куйбышевская" находится близ о.п. Кварцитный, что на основном пути).

1). Поселок станции Рутченково на авторском сайте Е.Ясенова - http://www.donjetsk.com/progolki/213-vorota-v-gorod.html.
2). А.Я.Лысенко. Старомихайловка: 250 лет. - Х., 2007.
3). В.П.Степкин и В.И.Гергель. Полная история Донецка. - Д., 2008
« Last Edit: 12.09.09 , 00:09 by pabel » Logged
j-rom
Guest
« Reply #1 on: 09.02.10 , 23:02 »
Share Reply with quote

Спасибо огромное!!! Было очень интересно почитать историю своего города!!!
Logged
Duddy
User

Posts: 8


View Profile
« Reply #2 on: 24.02.10 , 08:02 »
Share Reply with quote

Ездил я через эту станцию года полтора на 384/383. ИМХО самая чистая станция на Донбассе, на ней хотя бы дежурная по форме и трезвая, и мусор не валяется.
Logged
opex
Guest
« Reply #3 on: 26.02.10 , 17:02 »
Share Reply with quote

на ней хотя бы дежурная по форме и трезвая.

А вообще пьяный ДСП это норма жизни?!
Logged
Tory
Active user

Posts: 1569


View Profile
« Reply #4 on: 26.02.10 , 17:02 »
Share Reply with quote

Последние в январе 1919 г. держали оборону силами Самурского полка, бронепоезда "Вперед за Pодину" (позже ему на смену пришел "Дмитрий Донской") и Ингерманского гусарского полка.
маленькое уточнение, никоим образом не умаляя значимость материала :)
речь идет о
Quote
10-й гусарский Ингерманландский Е. К. В. Великого Герцога Саксен-Веймарского полк
Logged
pabel
Active user

Posts: 3369


View Profile
« Reply #5 on: 27.02.10 , 08:02 »
Share Reply with quote

Да, действительно.
Logged
pabel
Active user

Posts: 3369


View Profile
« Reply #6 on: 05.01.18 , 16:01 »
Share Reply with quote

Станція Рутченкове знаходиться на території Кіровського району міста Донецьк, в 10 км від станції Донецьк. Вузловий пункт залізниць: Донецький, Волноваський і Курахівський (нині не функціонує) напрямки. Заснування станції Рутченкове пов’язують із закладкою в середині – другій половині XIX століття кустарних і капітальних шахт в районі Курахівки і сучасного Рутченкового, а також будівництвом у 1872 році Костянтинівської залізниці (Костянтинівка – Оленівка). Принаймні, у радянських довідниках датою заснування станції Руднична вказано 1872 рік. Але слід одразу ж оговоритися: станції Руднична (так до 1903 року називався роздільний пункт Рутченкове) не було серед перших на відкритій, - дійсно, - у 1872 році, Костянтинівській залізниці.
 
Наприклад, станом на 1877-1878 роки, на Костянтинівській залізниці в межах сучасного міста Донецьк наявні станції Олександрівка (Юзове, сучасна станція Донецьк) і Михайлівка (Мандрикине). Саме по них і зупинявся товаро-пасажирський потяг № 1/2 Костянтинівка – Оленівка. Станція Руднична вперше згадана саме за цей період у путівнику В.Ландцерта, і вказана як «полустанція» без пасажирського сполучення. Як пасажирський пункт Руднична з’являється лише в першій половині 80-х років XIX століття, тобто після приєднання Костянтинівської гілки до Донецької (кам’яновугільної) залізниці. Станом на 1884 рік, по станції Руднична робили зупинку товаро-пасажирські потяги № 3/4 Луганськ – Маріуполь з вагонами I-III класу: об 11:30 – на Луганськ, о 5 годині вечора – на Маріуполь.
 
Тобто, перші потяги Костянтинівської залізниці прослідували Рудничну без зупинки, роздільний пункт існував виключно для вантажної роботи. Щодо останньої, перші відомості про навантаження вугілля по Рудничній датовані 1876 роком. В 1876 році по Рудничній було навантажено перші 325 тис. пудів, в 1877 році – 1,2 млн. пудів, у 1878 році – майже 2,4 млн. пудів вугілля. Отже, не дивлячись на те, що перші відомості про видобуток вугілля поблизу полустанції, на землі поміщика М.Рутченка (ім’я якого носить сучасна назва станції), датовані початком 60-х років XIX століття, у 1872-1875 роках прямої потреби в роздільному пункті Руднична не було. До кінця 70-х років видобуток тут носив кустарний характер і паливо споживалося на місці.
 
Чому ж перша назва сучасної станції Рутченкове не носила ім’я землевласника? Що змусило залізничне відомство змінити свою точку зору відносно потреби у «полустанції» Руднична в середині 70-х років XIX століття, хто змусив чиновників прийняти позитивне рішення? І чому показники вантажної роботи Рудничної пішли стрімко вгору?
 
В 1872 році французьке Гірничопромислове товариство на півдні Росії зацікавилося надрами Курахівки (сучасне село Зоряне Мар’їнського району) і Рутченкового. Кустарний вуглевидобуток у Курахівці існував з 30-х років XIX століття, а в 60-х роках тут видобував вугілля тамтешній землевласник М.Шабельський. В 1874 році були остаточно вирішені земельні питання, і фактичним власником Курахівки (1976 десятин) і Рутченкового (2500 десятин землі) стало Гірничопромислове товариство. Останнє розпочало роботи із закладки потужного рудника, який не міг існувати без відповідних під’їзних шляхів. Через надмірні тарифи на гужову доставку та її малу продуктивність на початку 1875 року припинилося відвантаження вугілля від імені Гірничопромислового товариства по Костянтинівській залізниці.
 
Тому з 1874/75 року розпочинається будівництво системи ширококолійних під’їзних колій загальною протяжністю 32 версти до своїх копалень від нового роздільного пункту «між Олександрівкою і Михайлівкою» (тобто, між сучасними станціями Донецьк і Мандрикине). Найбільш протяжною ділянкою так званої «Рутченківсько-Курахівської залізниці» була Курахівська гілка, - 24 версти. Попередньо передбачалося завершення будівництва Курахівської ділянки у травні 1875 року, але в реальності залізниця вступила до ладу у червні 1876 року. Уздовж залізниці було обладнано телеграфну лінію (окрема телеграфна лінія товариства йшла в напрямі Маріуполя), по Курахівці обладнано паровозне депо і майстерні товариства. Саме тоді й розпочалося відвантаження вугілля по станції Руднична.
 
Після відкриття Курахівська ділянка функціонувала не більше 5 місяців, забезпечивши відправку не більше 3 маршрутних відправок вугілля. На Курахівському руднику розпочалися перебої із вуглевидобутком, а на зовнішньому ринку – проблеми зі збутом вугілля з Курахівки. У 1878 році товариство відмовляється від Курахівки, консервує рудник і закриває рух Курахівською ділянкою під’їзної колії. Після 1882 року Курахівську ділянку було демонтовано, за виключенням 300 метрів колії, що примикало до станції Руднична. Але сама станція, а також шахти при ній, що знаходилися значно ближче, аніж Курахівка, залишилися. Саме завдяки цим шахтам Гірничопромисловому товариству на півдні Росії вдалося уникнути банкрутства, і станом на 1879 рік Рутченківські шахти товариства своєю видобувною здатністю повністю перекрили закритий Курахівський рудник (4 млн. пудів по Рутченковому проти неповних 2 млн. пудів на рік – по Курахівці).
 
Отже, відкриття станції Рутченкове не пов’язане із діями місцевих землевласників – братів Рутченків, тому перша її назва – на честь шахт взагалі, для обслуговування яких Гірничопромислове товариство на півдні Росії й лобіювало будівництво «полустанції». Лише після викупу шахт Гірничопромислового товариства на півдні Росії Рутченківським гірничопромисловим товариством (1898 рік), в 1903 році, станція отримала ім’я землевласників.
 
Станом на 1907 рік, станція Рутченкове відправила 44,1 млн. пудів вантажів малої швидкості, в тому числі: вугілля – 42,7 млн. пудів, ліс – 57 тис. пудів, пшениця – 42 тис. пудів, ячмінь – 33 тис. пудів, дрова – 10 тис. пудів, мука – 1 тис. пудів. Прибуття вантажів відповідної категорії по станції Рутченкове в 1907 році склало 3,56 млн. пудів, в тому числі: дрова – 1,1 млн. пудів, ліс – 305 тис. пудів, вугілля – 270 тис. пудів, мука – 113 тис. пудів, овес – 51 тис. пудів, ячмінь – 28 тис. пудів, нафта – 17 тис. пудів, гас – 10 тис. пудів, сіль – 9 тис. пудів. Для порівняння: в 1913 році станція Рутченкове відправила 69,5 млн. пудів, а прийняла – 5,40 млн. пудів вантажів малої швидкості. Якщо ж брати вантажообіг станції в цілому, в 1913 році він склав майже 76 млн. пудів: тоді станція Рутченкове відвантажила 70,3 млн. пудів, прийняла 5,56 млн. пудів і перевантажила 62,1 тис. пудів різних вантажів. В 1917 році добове відвантаження по станції сягало 300 вагонів (180 тис. пудів), з яких формувалися потяги за призначенням.
  
Станом на 1917 рік станція Рутченкове мала наступні під’їзні колії: Чулковського товариства (5,5 верст), Рутченківського товариства, Лідієвського рудника Південно-Російського Дніпровського металургійного товариства (7 верст), товариства «Російський Провіданс», Іванівська гілка (8 верст), Олексіївська гілка, колії Брянського товариства, гілка шамотного заводу «Керамік» франко-російського Красногорвського товариства (16 верст). Станція працювала з видачі вантажів на гілки приватного користування і в нічний час. Крім того, в 1914-1916 роках велися дослідження окремої Рутченківської пасажирської залізничної гілки до села Григорівка (район заводу Боссе), оскільки існуюча Іванівська гілка була перевантажена товарними складами, і до того ж мала статус колії приватного користування. Проект було затверджено, але внаслідок подій 1917-1921 років – не реалізовано.
 
Стосовно гілки заводу «Керамік»: вона була збудована в 1911 році Красногорівським товариством від власного заводу до станції Рутченкове. Фактично гілка пройшла уздовж закритої та демонтованої Курахівської ділянки Рутченківсько-Курахівської залізниці. Станом на 1917 рік, завод вказаного товариства відправляв на станцію Рутченкове до 10 вагонів шамотної цегли на добу. В 1913-1914 роках гілка перейшла у власність держави, її було включено до залізниці Рутченове – Гришине і Північних Гришинських колій, які будувалися у 1914-1918 роках.
 
Будівництво було урочисто відкрито комісією Катерининської залізниці на чолі із її тодішнім начальником К.М.Ваніфантьєвим, - члени комісії 29 квітня 1914 року потягом прибули на станцію Рутченкове, де пересіли на автомобілі, і за два дні об’їхали усі ключові об’єкти новобудови від Рутченкового до Добропілля. Поруч із заводом було зведено станцію Максимилянівка (Красногорівка). Уздовж нової залізниці почали будуватися нові промислові підприємства, особливо – шахти. Тимчасовий вантажний рух на ділянці Рутченкове – Красногорівка – Роя було відкрито протягом листопада 1915 року. Регулярний вантажний і пасажирський рух від Рутченкового до Гришиного було відкрито в січні 1917 року. Перетворення лінійної станції Рутченкове на вузлову відкривало перспективу подальшого збільшення обсягів вантажного і пасажирського руху в Західному Донбасі.
 
Станом на 1917 рік, колійний розвиток станції Рутченкове включав у себе більше 20 колій загальною протяжністю 9,7 верст, в тому числі 7 тупиків, біля котрих було облаштовано 17 орендованих ділянок, прирейкові склади, спорудження і пристосування для вантажних операцій. Слід зазначити наступні складські приміщення і спорудження: 2 пакгаузи (в тому числі 1 – для вантажів великої швидкості) загальною площею більше 46 кв. сажнів, 4 відкриті платформи (в тому числі 1 – для навалки вантажів, 1 – «скотиняча») площею більше 63 кв. сажнів, 2 хлібні склади на 37,5 тис. пудів і 2 склади для інших вантажів на 100 тис. пудів. Під’їзні колії Брянського, Південно-Російського Дніпровського металургійного і Рутченківського товариств примикали по станції Рутченкове окремими парками, парк останнього товариства було обладнано вугільною естакадою. Для здійснення вантажних операцій по станції було обладнано вагонні ваги системи Ж.Блока підйомною силою 2,5 млн. пудів.
  
Загальну стійку тенденцію до збільшення мав і пасажирообіг станції. Станом на 1913 рік по станції Рутченкове було реалізовано 33,8 тис. квитків, на 1914 рік – 41,8 тис. квитків. На станції була зведена пасажирська будівля площею 52,67 кв. сажнів, перон протяжністю 62 сажні, а також 2 проміжні пасажирські платформи по 39 сажнів кожна. В зоні тяжіння до станції (територія сучасного Кіровського району Донецька і смт Старомихайлівка) тоді проживало близько 20 тис. чоловік. Загальна площа відомчого житла залізничників у Рутченковому складала 215,4 кв. сажні. Станом на травень 1917 року, на ділянці Маріуполь – Ясинувата курсували 4 пари потягів далекого прямування (2 – пасажирські з вагонами I-III класу, 1 – поштові з вагонами I-III класу, 1 – товаро-пасажирські з вагонами IV класу), на ділянці Рутченкове – Гришине – 1 пара потягів у місцевому сполученні (пасажирські із вагонами II-IV класу). У складі пасажирських потягів № 9/10 були вагони безпересадочного сполучення до Ростова (I-II класу), Катеринослава (I-II класу), Костянтинівки (II-III класу), Харкова (I-IIкласу), у складі пасажирських № 7/8 і поштових потягів № 3/4 – до Звєрєвого (I-III класу, кінцевий пункт – вузлова станція ходу Воронеж – Ростов).
 
Станом на 1916 рік, штат працівників станції Рутченкове складався з 62 осіб, з них: 1 – начальник станції, 3 – помічники начальника, 6 – конторники, 9 – сигналісти, 4 – сторожі, 4 – складачі, 5 – зчіплювачі, 18 – стрілочники, 2 – касири, 1 – помічник касира, 3 – переписувачі вагонів, 4 – вагарі, 2 – пломбувальники.

Станція РУТЧЕНКОВЕ
« Last Edit: 05.01.18 , 16:01 by pabel » Logged
Tags:
Pages: [1]
Reply | Print
Jump to:  

Powered by MySQL Powered by PHP Powered by SMF 1.1.8 | SMF © 2006-2008, Simple Machines LLC Valid XHTML 1.0! Valid CSS!
Page created in 0.163 seconds with 20 queries.
Google visited last this page 17.01.14 , 16:01