Railwayclub.info main
Welcome, Guest. Please login or register.
Did you miss your activation email?
17.10.17 , 12:10

Login with username, password and session length
Home | Help | Search | Login | Register | References | Blogs | Contact Information

railwayclub.info: train travel answers, travel deals

  discussion

    Retro

      Красноармейск - Лозовая - транзит: Виртуальный музей

Pages: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 [10]
Print
Author Topic: Красноармейск - Лозовая - транзит: Виртуальный музей  (Read 62219 times)
pabel
Active user

Posts: 3349


View Profile
« Reply #90 on: 02.04.17 , 08:04 »
Share

Бачив 27.03 по Покровську на 4-й колії диво-зчіп з 10 платформ (з них 8 - з РШР), 2 пасажирських і 2 критих вантажних вагонів під 2ТЭ10М. Таких у нас немає - найближчі у Слов'янську. То ж, робимо висновки...
Logged
pabel
Active user

Posts: 3349


View Profile
« Reply #91 on: 19.07.17 , 10:07 »
Share

В 1913 році, коли питання будівництва приватного рейкового під’їзного шляху, - спочатку вузькоколійного, потім ширококолійного, - від Новоекономічного рудника Донецько-Грушівського акціонерного товариства кам’яновугільних і антрацитових копалень до станції Гришине Катерининської залізниці було остаточно вирішено, постало питання інше: яким чином обслуговувати інші рудники, що закладалися тоді в Добропіллі, Липовій балці, на Лисій горі та в Сазоновій балці тощо. Так з’явився проект «Гришинських Північних колій», однією з яких, на думку Ради З’їзду гірничопромисловців півдня Росії, мала бути «гілка на Григоріївку».
 
Згідно із задумом власника Григоріївського рудника, генерал-майора В.С.Токайшвілі, під’їзною колією до його підприємства мала бути гілка протяжністю 4 версти від роз’їзду Сухецький до межі маєтку Григоріївка, що в Липовій балці. Тут і видобували вугілля в кустарний спосіб,- як особисто генерал-майор, так і більш дрібні орендарі й артільники. Безпосередньо до шахт мали примикати ґрунтові й рейкові під’їзні шляхи від кінцевої станції «гілки на Григоріївку». Станом на 1915-1916 роки, обсяги вивезення вугілля з шахт у Липовій балці, за сприятливих умов, оцінювалися в 4-6 млн. пудів (65-98 тис. тон) на рік. Крім вугілля, передбачалося вивезення хлібу, оскільки поруч по селах і хуторах працювали млини.
 
Відповідь Міністерства шляхів сполучення стала для генерала справжнім «холодним душем». Гілку на Григоріївку будувати за рахунок держави в профільному відомстві… погодилися, але за умови повної компенсації витрат на будівництво з боку власника Григоріївського рудника. Такі умови генерала не влаштовували. Що стосується державних чиновників, то їх не влаштовувала якість вугілля, що видобувалося в Липовій балці (марки «Т»), а також нестабільність показників вуглевидобутку (400 тис. пудів на рік у 1909 році, 30 тис. пудів у 1914 році). За таких умов ризикувати державними коштами, до того ж – в умовах імовірної близької війни із Німеччиною й Австро-Угорщиною, було надто ризиковано.
 
Що ж собою являв «Сухецький роз’їзд» до революції 1917 року, і де він був розташований? Це була звичайнісінька будка колійників із колодязем з питною водою. Будка розташовувалася на 11-й версті від станції Гришине на ділянці колії Гришине – Добропілля (будувалася в 1914-1916 роках) поруч із переїздом – залізничне полотно тут перетинала ґрунтовка. В сучасному розумінні – це район передвхідного світлофора станції Родинська з боку станції Мерцалове. Назву «роз’їзд» унаслідував від найближчого населеного пункту – Сухецької колонії, де проживали німці лютеранського віросповідання. Від колонії до будки було 900 м.
 
В 1916-1918 роках, здавалося, була остаточно вирішена доля Сухецького роз’їзду. Весною 1918 року його мали відкрити для прийому вугілля. Шахти на правому схилі Липової балки мали обслуговуватися рудниковою вузькоколійкою із кінною тягою, де вугілля доставлялося би на вантажний пункт роз’їзду вагонетками. Це було б у 5,5 разів дешевше, аніж везти вугілля гужем на станцію Мерцалове, або майже втричі дешевше, аніж гужем на той самий Сухецький роз’їзд. Шахти на лівому схилі Липової балки мали обслуговуватися станцією Паровична (західніше сучасної Никанорівки Добропільського району), яка передбачалася на проектованій залізничній лінії Гришине (Сухецький) – Краматорська. До останньої мали примикати ґрунтовки й шахтні вузькоколійки.
 
Восени 1918 року революційні події в країні перетнули точку неповернення, й владі вже було не до Сухецького роз’їзду. Роздільний пункт як, власне, роз’їзд так і залишився на папері. Збереглися декілька карт 20-х років минулого століття із позначенням Сухецького роз’їзду, та всі вони – по лінії Геологічного комітету, а не Наркомату шляхів сполучення…
 
Втім, історія «Сухецької будки» на цьому не закінчилася. Сама капітальна споруда існувала аж до Другої Світової війни (залишки її фундаменту ідентифікуються й досі), а колодязь ще довго поїв водою мешканців села Сухецьке. Старожили досі згадують добрим словом цю «м’яку воду». Але і це ще не все: в середині ХХ століття біля зруйнованої будки зупинялися приміські потяги. Завітайте до Сухецького і послухайте старожилів, як вони рано вранці поспішали на ранкову «електричку» на «Сухецьку будку»…
Logged
Костя1
User

Posts: 44


View Profile
« Reply #92 on: 07.08.17 , 19:08 »
Share

Їхав 1 серпня через Добропілля на Краматорськ. Між Ганнівкою та Новотроїцьким є переїзд. Колія навколо почищена від трави, однак десь +50 м в обидві сторони - здається, що лінія взагалі не використовується. Так от - будівля чергового по переїзду була знищена і йшли роботи з будівництва нової, з бетонних блоків
Logged
pabel
Active user

Posts: 3349


View Profile
« Reply #93 on: 09.08.17 , 12:08 »
Share

Станція РОДИНСЬКА: не вугіллям єдиним…

До облаштування станції Родинська приступили в 1951 році, коли від головної колії в напрямку Красноармійське (Покровськ) – Добропілля був побудований розвантажувальний тупик, почали формувати колійний розвиток, а також будувати під'їзні колії до шахт «Родинська» № 2 ім. XXI З'їзду КПРС (нині – «Білицька»), а пізніше – і до інших шахт. Офіційною датою відкриття станції вважається лютий 1952 року, хоча будівельні роботи тут тривали ще досить довго. Облаштування станції завершилося лише в 1955 році. Пасажирську будівлю («вокзал») звели в 60-х роках. Вже в 1954 році станція відправляє перші вугільні маршрути в напрямку Красноармійського. Докучала нестача вивізних локомотивів. Працівники станції скаржилися: щоб відправити їх вагони на Красноармійськ – паровозів не виділяється. Зате з боку Добропілля протягом визначеного часу проходило кілька паровозів резервом, але вони не забрали вагони з вугіллям. Що стосується маневрових паровозів, на станції їх було спочатку 2, а з 1962 року – 3 одиниці, - вони застосовувалися як для формування-розформування маршрутів, так і для подачі вагонів на шахтні станції і вивезення вугілля з останніх.

В 1960 році станція Родинська відправила 2,57 млн. т (з них практично весь обсяг займав вугілля, 1,6 тис. т – металобрухт, рейки тощо), а прийняла – 286 тис. т різних вантажів (з них близько 164 т – будматеріали, близько 53 т – ліс тощо). Серед прийнятих по станції Родинська вантажів зустрічаються також машини, харчові продукти (рибо, пиво, борошно, сіль, цукор, макаронні вироби), зворотна тара. У 1964 році обсяг відправлення вантажів на станції зріс на 34 %, а прийому – на 58 %. З 1964 року на напрямку Красноармійськ – Добропілля – Лозова (сполучна гілка Дубове – Мерцалове була побудована до 1960 року) вантажні поїзди повели тепловози, які витіснили до 70-х років на поїзній роботі морально застарілі паровози. Щодо маневрової роботи, тут останній паровоз випустив пару в 1976 році.

Отже, вантажообіг станції в 50-ті – 70-ті роки минулого століття був високим. Одна тільки шахта «Краснолиманська» давала до 500 вагонів вугілля на добу, а «Родинська» № 2 – до 150 вагонів. Згідно технічно-розпорядчого акту станції Родинська за 1960 рік, колійний розвиток станції Родинська в 1960 році включав у себе наступні колії: приймально-відправну для вантажних і пасажирських поїздів № 3, з пасажирською платформою і приміщенням для навантаження-розвантаження багажу – тоді ще в вагоні, знятому з рейок; приймально-відправні для вантажних поїздів №№ 1, 2, 4 (колія № 1 – головна, на колії № 2 допускався відстій пасажирського поїзда під час схрещення двох пасажирських потягів); накопичувальну й приймально-відправну на шахти; приймально-відправну на шахти; для накопичення вантажу на Красноармійське (дві колії); витяжний тупик; з'єднувальна колія й запобіжний тупик (з боку шахт № 2 «Родинська» і «Краснолиманська»). Старі залізничники, які працювали на станції в 60-х роках, стверджують, що робота з формування маршрутів фактично проводилася на трьох коліях, чого було, звичайно ж, мало для безпроблемного забезпечення безперебійної роботи станції, яка обслуговувала 6 шахт і 2 збагачувальні фабрики. Пізніше став до ладу й асфальто-бетонний завод. Але безперебійність забезпечували.

З перших днів роботи станції тут зупинялися робочі (приміські) поїзди Красноармійське – Добропілля. Досить тривалий час вони зупинялися й біля Сухецької будки, в 2 км північніше Родинської. З 1963 року через станцію Родинська курсували 2 пари приміських поїздів у сполученні Дубове – Красноармійське, одна з яких з 1965 року курсувала в складі дизель-поїзда Іловайського депо. У 1969 році маршрут слідування дизель-поїзда був продовжений до станції Лозова. У 1979 році через Родинське курсували також 1 пара дизель-поїздів у сполученні Попасна – Добропілля, 1 пара – Красноармійськ – Вітерець (з 1981 року продовжено до Дубово), 2 пари – у сполученні Легендарна – Красноармійськ. В 90-ті роки ХХ століття приміські поїзди, за відсутністю автобусних рейсів, стали справжньою «паличною-виручалочкою» для родинців. Але це – колись… Останній приміський потяг прослідував станцію Родинська восени 2007 року, господарський із можливістю проїзду пасажирів – у 2009 році. Та вантажна робота станції, пропуск транзитних вантажних й робочих поїздів, - в тому числі від Покровська до Дубового, - тривають досі, й не думають припинятися.


Станція Родинська, 60-70-ті роки ХХ століття. Фото з особистого архіву В.Гордєєва. Оригінал міститься тут
« Last Edit: 09.08.17 , 12:08 by pabel » Logged
pabel
Active user

Posts: 3349


View Profile
« Reply #94 on: 10.08.17 , 16:08 »
Share

СТАНЦІЯ МЕРЦАЛОВЕ: ВОГНИК У СТЕПУ

Роз'їзд Мерцалове було відкрито у 1915 році, разом із залізницею Гришине (Покровськ) - Добропілля. Полустанок названо на честь колишніх землевласників - Мерцалових. Найвідоміший з цього роду поміщиків, І.А.Мерцалов, вважається одним із засновників тонкорунного вівчарства на сході України. Даний роз'їзд до революції 1917 року був пунктом примикання проектованої колії в напрямі Золотий Колодязь - Лозова, що і було в загальних рисах «відображено» у 1957-1961 році. У 1917 році по станції робили зупинку товаро-пасажирські потяги. Станом на 1917 рік, по роз'їзді Мерцалове було укладено 6 станційних колій, з них 2 - тупикові. Були споруджені пасажирська будівля і пасажирська платформа, а також крита й відкрита товарні платформи, пакгауз. Були наявні й орендні ділянки під склади вантажів. Штат станції складався з 4 чоловік: начальника станції, його помічника, сторожа і стрілочника. В перспективі передбачалося укладання 6 колій (з них 1 - тупик) і подовження 2 тупикових станційних колій, а також будівництво проміжної пасажирської платформи. Втім, ці плани були надовго законсервовані у зв'язку із активною фазою збройного протистояння 1918-1920 років.

У 20-х - 30-х роках минулого століття станція Мерцалове виконувала навантаження лише сільськогосподарських вантажів. Станом на 1923-1924 роки, до станції тяжіли такі об'єкти: 2 кузні, 3 вітряні і 1 паровий млин в колонії Шахове (колишня Роза Люксембург, 2-3 версти від станції), 2 вітряні млини в селі Ново-Олексіївка (Никанорівка, - 2 і 2,5 версти від станції), паровий млин в Убєжище (Суворове, 5 верст від станції), кузня в селі Іванівка (7 верст від станції), 3 кузні і 2 вітряні млини на хуторі Кутузівка (7-8 верст від станції), кузня в селі Кучерів Яр, а також паровий млин і олійниця в селі Шахове (колишнє Октябрське, 9 верст від станції). У 1934 році станція Мерцалове прийняла 0,4 тис. тон, а відправила - 6,5 тис. тон вантажів, переважно - сільськогосподарського призначення. В районі станції вже працювала Мерцалівська МТС.

Значення станції Мерцалове почало зростати наприкінці 50-х років минулого століття, коли звідси почали будувати залізницю в напрямі станції Дубове. Колійний розвиток станції Мерцалове в 1960 році включав у себе 6 колій, в тому числі: приймально-відправний для вантажних і пасажирських поїздів на Родинську і Добропілля (№ 1, з пасажирською платформою; перегін Мерцалове - Облачний був добудований в 1961 році, проміжна пасажирська платформа між 1-м і 2-м коліями - до 1962 року), приймально-відправний для вантажних поїздів на Родинську і Добропілля (№ 2), вантажно-розвантажувальні (№ 3 з вантажною платформою і № 8), ходова (№ 8), вагова (№ 10). До станції примикали одноколійні перегони Мерцалове - Добропілля і Мерцалове - Родинська, допустима швидкість потягів - 25 км/год.; застосовувалася електрожезлова система (на перегоні Мерцалове - Облачний з 1962 року застосовувався релейний напівавтоматичний захист). При прийомі поїздів на станцію, маневрова робота припинялася за 10 хвилин до підходу поїзда. Одночасний прийом і відправлення поїздів з (на) Родинської (-у) і Добропілля не допускався: при одночасному підході, у вхідного сигналу затримувався поїзд, що прибував зі станції Добропілля.

Станом на 1960 рік, вантажообіг станції Мерцалове склав 86,6 тис. тон, з них 15,2 тис. тон - відправлення (12,5 тис. тон - пшениця), 71,4 тис. тон - прибуття вантажів. Номенклатура прийнятих станцією вантажів: баласт для залізниць - 41,5 тис. тон (будівництво колії в Дубовському напрямі), пшениця - 6,4 тис. тон, каміння будівельне - 4,2 тис. тон, ліс - 4,1 тис. тон, пісок-земля-глина - 3,1 тис. тон, шпали - 3,0 тис. тон, рейки - 1,5 тис. тон, кам'яне вугілля - 1,4 тис. тон, дизельне пальне - 1,4 тис. тон. Показники вантажообігу станції Мерцалове за 1960 рік перевищували аналогічні за 1934 рік у 12,6 разів. У 1964 році вантажообіг станції Мерцалове склав 38,4 тис. тон, що в 7,0 разів більше, ніж в 1934 році, але в 2,3 рази менше, ніж в 1960 році. Таке падіння вантажообігу пояснюється закінченням будівництва залізниці Дубове - Мерцалове. Станція відправила 13,8 тис. тон вантажів, в тому числі: 2,9 тис. тон пшениці, по 1,4 тис. тон ячменю і кукурудзи, 1,0 тис. тон насіння олійних тощо. Прибуття вантажів на станцію становило 24,5 тис. тон, в тому числі: каміння будівельне - 9,0 тис. тон, баласт для залізниць - 4,1 тис. тон, ліс - 2,9 тис. тон, дизпальне - 1,7 тис. тон, бензин - 1,5 тис. тон, борошно - 1,0 тис. тон.

Навантаження мінеральних матеріалів у великих обсягах по станції Мерцалове розпочалося нещодавно, не дивлячись на те, що у 20-х роках минулого століття було відкрите Мерцалівське родовище кварцу. З 90-х років тут відвантажують глину, для чого ЗАТ «Глини Донбасу» побудувало по Мерцалово виробничу базу. В 70-90-х роках велося будівництво шахти-гіганта «Добропільська-Капітальна» із під'їзною колією до станції Мерцалове. Не дивлячись на те, що будівництво законсервували, а колію демонтували, проект має свої перспективи. Так, у 2006 році Кабінет Міністрів України визнав доцільним повторне будівництво цієї шахти. І можливо, що ми у найближчому майбутньому побачимо станцію Мерцалове серед вугленавантажувальних.


Схема колійного розвитку станції Мерцалове в 1917 році. Оригінал - тут
Logged
pabel
Active user

Posts: 3349


View Profile
« Reply #95 on: 04.10.17 , 14:10 »
Share

Знову про станцію ЛЕГЕНДАРНА

Наявність станції в районі на північ від села Степанівка була передбачена першими проектами залізниці у загальному напрямі Гришине (Покровськ) – Лозова, складеними у 1902 і 1916 роках. Згідно із проектом 1916 року, проектована станція мала назву Степанівка. Таку попередню назву мала станція, яку збудували в даній місцевості в 1960-1962 роках, і яка в 1963 році стала Легендарною. Щодо походження остаточної назви, її пов’язують з «легендарною Червоною армією». Інші «робочі» назви станції: Іверська (друге село неподалік від станції), Новодонецька (селище, що обслуговується станцією), Гідрорудник (назва шахт «Новодонецька» і «Красноармійська» під час будівництва), Широка (імовірно, пов’язана з шириною смуги відводу під станцію).

До станції Легендарна тяжіють селище міського типу Новодонецьке, великі села Іверське, Степанівка й більш менші села (загальна кількість мешканців у населених пунктах перевищує 10 тис.). На станцію вантажним залізничним і автотранспортом потрапляє вугілля з шахт «Піонер», «Свято-Покровська» (колишня «Красноармійська»), а також хліб з полів господарств Добропільського й Олександрівського районів. У 2 км від станції знаходиться Новодонецька автостанція із автобусними рейсами до Покровська – Донецька (Олександрівський блок-пост), Барвінкового – Харкова, Краматорська, а також Спасько-Михайлівки – Петрівки-Другої. Старі села Степанівка та Іверське, за сприятливих умов, можуть стати осередками сільського туризму.

Згідно із технічно-розпорядчим актом станції Легендарна на 1963 рік, тут було укладено головну (№ 1), приймально-відправні (№№ 2, 4), сортувально-відправні колії (№№ 3 в парному напрямі та 5 в непарному напрямі), навантажувально-розвантажувальні тупики (№№ 14, 15, 16), обгоночну колію та витяжний тупик. Пасажирські потяги зупинялися біля колії № 2, де було обладнано 300-метрову пасажирську платформу (вище рівня пасажирської будівлі) й пакгауз. На головній колії пасажирські потяги, що прямували на Красноармійськ (Покровськ), відстоювалися для схрещення із зустрічними потягами на Дубове. З боку стрілочного посту № 2 (парна горловина) будувалася під’їзна колія на гідрошахти «Піонер», «Красноармійська».

Станом на 1964 рік, станція Легендарна відправила лише 1,3 тис. тон вантажів, з них більше половини – солома. Приймала станція набагато більше – 50 тис. тон вантажів, оскільки в районі тоді велося масштабне капітальне будівництво. Номенклатури вантажів, прийнятих тоді станцією, наступна: каміння будівельне – 19,3 тис. тон; баласт для залізниць – 16,7 тис. тон; пісок, земля, глина – 3,8 тис. тон; ліс – 2,5 тис. тон; цегла – 1,8 тис. тон; цемент – 1,1 тис. тон; кам’яне вугілля – 1,0 тис. тон. Вантажні потяги курсували під паровозами ЭХ й ЭР, а також під тепловозами ТЭ-3. Спецманеври по станціях, а також переміщення пасажирських складів (див. нижче) здійснювалися за допомогою маневрових паровозів СУ.

Головний вантаж, який зараз відправляє станція Легендарна, - вугілля, - на початку 60-х років вивозилися через станцію Добропілля. Містоутворююча для Новодонецького шахта «Піонер», яка відвантажувала вугілля, починаючі з 1961 року, мала під’їзну колію, що примикала саме по станції Добропілля, оскільки ділянка залізниці гідрошахта «Піонер» – роз’їзд № 5 (Дружна) – станція Легендарна зі складним профілем (висота насипу в районі перетинання траси залізниці з річкою Водяна перевищує 10 м) з’явилася не раніше 1966-1967 року. З 1968 року на станцію Легендарна потрапляло вугілля з шахти «Красноармійська». Роз’їзд Дружна також передбачався для залучення до станції Легендарна вугілля проектованої шахти «Самарська-Капітальна».

Хліб на початку 60-х років ХХ століття вивозився з Олександрівщини автотранспортом на Добропілля, Барвінкове, Гаврилівку, Краматорськ. Нинішня візитівка станції Легендарна – Легендарненський елеватор ДП «Хліб України» (в радянські часи – найбільший в Україні та третій за величиною бункерних ємностей у Європі) з’явився лише у 1975 році. Його будували силами засуджених. Елеватор розрахований на зберігання 150 тис. тон зерна й щодобове відвантаження по 2 тис. тон (більше 30 вагонів). Зараз елеватор працює, в найкращому випадку, на третину проектної потужності й завантажує декілька одиниць автотранспорту й до 5-6 вагонів-зерновозів на добу, які вивозяться на Покровськ у складі збірних вивізних потягів.

Перші робочі (приміські) потяги (2 пасажирських вагони під паровозом) у сполученні Дубове – Мерцалове пішли через станцію Легендарна вже в 1962 році. В 1963 році через станцію курсували 2 пари приміських потягів №№ 513/514-515/516 і 517/518-519/520 у сполученні Красноармійське – Дубове. Приміський потяг на Дубове відходив від станції Легендарна о 8:04 й 19:59, на Красноармійське – об 11:06 і 23:06. З 1965 року одна з пар приміських потягів курсувала у складі дизель-потягу Іловайського депо; в 1969-1993 роках дизель-потяг курсував до Лозової. Станом на 1969 рік, приміський потяг № 517/518 Іловайське – Лозова відправлявся від Легендарної о 19:35, № 519/520 Лозова – Іловайське (через Рою, Криничну) – о 3:30.

У другій половині 60-х – 70-ті роки робота станції Легендарна характеризувалася великою кількістю пасажирів. Статистика продажу пасажирських квитків по станції наступна: 1964 рік – 15,6 тис., 1965, 1969 роки – 23,2 тис., 1970 рік – 39,5 тис., 1971 рік – 33,5 тис., 1972 рік – 36,2 тис., 1973 рік – 38,4 тис. квитків. У 70-ті роки минулого століття в графік руху потягів було введено додаткові приміські пасажирські потяги Красноармійськ – Вітерець (з початку 80-х років постійно курсував до станції Дубове) і Мерцалове – Легендарна – Красноармійськ («учнівський» вагон). В 90-х роках через Легендарну курсувала максимальна кількість приміських потягів – 4 пар Красноармійськ – Дубове й 1-2 рейси на добу – Легендарна – Красноармійськ.

Протягом 1996-2007 років кількість пар приміських потягів через станцію Легендарна скоротилася втричі. В 2007 році усі пари приміських потягів, які залишилися в русі (1 пара Красноармійськ – Легендарна, 1 па-ра Красноармійськ – Дубове), були переведені в категорію господарських із можливістю проїзду в них пасажирів, а в 2009 році – замінені автобусним розвезенням виключно працівників Донецької залізниці. Станом на 2013 рік, у графік руху поїздів було закладено 2 пари вантажних потягів у сполученні Красноармійськ – Легендарна і 1 пара вантажних потягів – у сполученні Легендарна – Золоті Пруди. Втім, ремонт колії на напрямі Красноармійськ – Дубове у 2017 році надає надію на відродження тут повноцінного вантажного руху.
Logged
pabel
Active user

Posts: 3349


View Profile
« Reply #96 on: 05.10.17 , 10:10 »
Share

ЗОЛОТІ ПРУДИ

Залізнична станція в 2 км від районного центру Олександрівка Донецької області. За проектом акціонерного товариства Токмацької залізниці (1916 рік) називалася за дублюючим найменуванням села Олександрівка – «Бахметьєво». За проектом залізниці Дубове – Добропілля – Мерцалове Міністерства оборони СРСР (1957 рік) мала назву «роз’їзд № 2 Олександрівка». Олександрівська районна рада мала наміри у 1962 році присвоїти роздільному пункту назву «Дружба». На остаточній назві «Золоті Пруди» зупинилися завдяки однойменному великому селу «із чаруючою назвою» та багатою історією, що в 7 км від станції. Втім, факт однакової назви двох нічим не пов’язаних між собою пунктів свого часу призводив до зайвої плутанини.

Неподалік від станції роблять зупинки рейсові автобуси, що курсують у напрямах Покровськ – Барвінкове – Харків, Краматорськ – Новодонецьке та Краматорськ – Знаменівка – Спасько-Михайлівка. У 2-3 км на північ від станції трасу залізниці перетинають дві гілки аміакопроводу Тольятті – Одеса. В декількох кілометрах на південь від станції залізниця перетинає мостом річку Самара із безліччю ставків. Станція знаходиться в екологічно чистому районі. Поруч в поймі згаданої вище річки знаходиться територія заповіднику «Самарський». Великих промислових підприємств поруч немає – під’їзну колію до станції має Олександрівська нафтобаза. Це робить можливим упровадження, за сприятливих умов, «зеленого» та сільського туризму в районі станції.

Станом на 1963 рік по станції Золоті Пруди числилися головна (№ 1) та приймально-відправні (№№ 2 і 3) колії, а також тупики для стоянки штовхачів, витяжний, вивантаження цистерн, навантаження й розвантаження промислових та сільськогосподарських вантажів. Пасажирська платформа була обладнана поруч із колією № 2, при схрещенні двох потягів допускався прийом пасажирських потягів і на головну колію № 1 для відстоювання. Статисника відправлення пасажирів станцією Золоті Пруди в перші роки експлуатації наступна: 1964 рік - 6,7 тис., 1965 рік - 6,2 тис., 1969 рік - 0,72 тис., 1971 рік - 0,71 тис., 1972 рік - 1,8 тис., 1973 рік - 1,1 тис. пасажирів. Стрімке падіння відправлення пасажирів від станції Золоті Пруди після 1965 року пов'язане із відкриттям пасажирської зупинки 26 км безпосередньо в Олександрівці.

У 1964 році станція відправила 1,2 тис. т вантажів: свіжі овочі, зворотна вино-горілчана тара, олія тощо. Обсяги прибуття вантажів за аналогічний період – 52,3 тис. т, в тому числі: каміння (18,0 тис. т), бензин і дизпаливо (7,8 тис. т), ліс (6,8 тис. т), цегла (5,2 тис. т), вугілля (3,1 тис. т), цемент (1,8 тис. т), солома (1,1 тис. т). Протягом вказаного періоду на станції також відвантажувалися й розвантажувалися трактори, автомобілі, сільськогосподарські та інші машини, хімічні добрива, картопля, овочі, консерви, сіль, цукор, борошно, домашні речі, меблі, комбікорм, жмих, насіння, борошно, безалкогольні напої, зворотня вино-горілчана тара, скло, продукція деревообробки, вапно, вогнетривкі матеріали, баласт для залізниць тощо.

Нафтобаза ВАТ «Олександрівканафтопродукт» будувалася, починаючі з 1962 року, - саме тоді райрада виділила під цей інфраструктурний об’єкт 6,4 га землі «Сільгосптехніки». В 1964 році під’їзна колія нафтобази й «Сільгосптехніки» була передана на баланс Донецької залізниці. Після 2007 року факт наявності нафтобази на станції врятував її від закриття, втім після скасування господарських потягів Красноармійськ – Золоті Пруди – Дубове (із можливістю проїзду в них пасажирів) у 2009 році станція Золоті Пруди працювала фактично як під’їзна колія станції Легендарна. До 2014 року ділянкою колії Золоті Пруди – Дубове вантажі практично не перевозилися, але ремонти колії в 2016-2017 роках дають можливість зламати цю тенденцію й відновити повноцінний рух.
« Last Edit: 05.10.17 , 20:10 by pabel » Logged
pabel
Active user

Posts: 3349


View Profile
« Reply #97 on: 06.10.17 , 17:10 »
Share

Історія Новодонецького - є кадри, що стосуються станції Легендарна
Logged
pabel
Active user

Posts: 3349


View Profile
« Reply #98 on: 06.10.17 , 21:10 »
Share

Зупинка ВІТЕРЕЦЬ

Згідно із першими проектами залізниці Лозова – Гришине, роздільний пункт із колійним розвитком в районі колишньої станції Вітерець не передбачався. За проектом 1902 року, найближчим роздільним пунктом була передаточна станція Малинівка Рудниково-Лозівської залізниці – в районі нині закритого зупинного пункту 4 км (село Карпівка), що мала відправляти потяги на роз’їзд № 14 Малинівка Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці й приймати їх у зворотному напрямі. За проектом 1916 року, найближчий від сучасного Вітерцю роз’їзд № 16 знаходився між, власне, Вітерцем і нині закритою зупинкою 4 км. За проектом Міністерства обороти СРСР 1957 року, тут мала знаходитись станція «Роз’їзд № 1», яку також називали «станцією в 13 км від Дубового», а також за найменуванням найближчого села – колишньої німецької колонії «Єлизаветівка». Як у випадку із іншими роздільними пунктами залізниці Дубове – Мерцалове, остаточно прийняли благозвучну назву, яка втім не має нічого спільного із топонімами в околицях.

Згідно із технічно-розпорядчим актом станції Вітерець 1963 рік, на станції числилися 3 колії: головна приймально-відправна для вантажних і пасажирських потягів (№ 1), приймально-відправна для вантажних потягів (№ 3) і навантажувально-вивантажувальний тупик (№ 4). Поруч із головною колією звели 200-метрову пасажирську платформу, де збудували будівлю роз’їзного посту. Іноді в тупик подавали вагон-салон Ясинуватської дирекції Донецької залізниці, в якому для залізничників виступали колективи самодіяльності та демонстрували кінофільми. Відновлювальний потяг і медпункт, що обслуговували станцію, знаходилися в Красноармійському. Спецпотяг викликали через поїзного диспетчера, а лікарів – через телеграф.

Не дивлячись на те, що станція Вітерець була розташована у менш заселеній місцевості, аніж станція Золоті Пруди, пасажирообіг останньої майже одразу вирівнявся із таким для «воріт райцентру», і навіть перевищив останній. Статистика відправлення пасажирів за кількістю проданих квитків у перші роки функціонування станції наступна: 1964 рік – 6,5 тис., 1965 рік – 7,2 тис. (на 15 % більший, аніж по Золотих Прудах), 1969 рік – 7,1 тис. (більш ніж в 4 рази вищий, аніж по Золотих Прудах і з.п. 26 км разом), 1970 рік – 6,7 тис., 1971 рік – 6,7 тис. (майже втричі вищий, аніж по Золотих Прудах і з.п. 26 км), 1972 рік – 7,2 тис. (в 2,3 рази вищий, аніж по Золотих Прудах і з.п. 26 км), 1973 рік – 9,2 тис. чоловік (майже втричі більше, аніж по Золотих Прудах і з.п. 26 км).

Станція Вітерець була закрита у 2007 році, але пряма потреба в ній відпала з початку 2000-х років, коли на перегоні Золоті Пруди – Дубове вже не закладалися в розклад вантажні потяги. Втім, вірогідність відродження станції в середньостроковій перспективі є. По-перше, північна частина Олександрівського й південна частина Барвінківського районів – це так звана перспективна «Новобахметьєвська» ділянка вугільного родовища. Буре вугілля на Барвінківщині видобувають в напівкустарний спосіб навіть зараз. По-друге, північна частина Олександрівського району – це потужні поклади цегельної сировини. По-третє, Вітерець за сприятливих умов може стати досить потужною (особливо для межі областей) туристичною станцією. По балках на відстані 5-10 км від станції – вельми цікаві заповідні урочища. Але це – вже зовсім інша історія…
« Last Edit: 06.10.17 , 22:10 by pabel » Logged
Tags: transitive museum krasnoarmeysk 
Pages: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 [10]
Print
Jump to:  

Powered by MySQL Powered by PHP Powered by SMF 1.1.8 | SMF © 2006-2008, Simple Machines LLC Valid XHTML 1.0! Valid CSS!
Page created in 0.082 seconds with 21 queries.